Сказали, що орки заходять в Олешки
Сказали, що орки заходять в Олешки.
Кажу "орки", аби зайвий раз не нервувати сина
словом "росіяни". Він уже другу годину
марно намагається заснути.
Спочатку увімкнулася сирена, потім вимкнулася.
Тоді хтось ходив по коридору, було чутно голоси,
на кухні говорили про війну:
— "Москва" нарешті затонула, ахаха!
А я тим часом відповіла на потік питань,
погладила спинку, порахувала з сином 103 гітари,
206 морозив, 309 сходинок на ратушу у Львові, десять хвилин ми роздивлялися краєвиди — й
пішли назад, ті самі 309 сходинок. (Не дійшли, зупинилися.)
А тим часом росіяни захопили Олешки,
перед тим Каховку, Херсонщина йде по руках.
А я однак не маю відповідей на потік запитань у голові,
серце гупає — як би його втихомирити? —
рахую загиблих, поранених, викрадених дітей і дорослих,
рахую зґвалтованих, катованих, вцілілих,
рахую тих, хто щасливо уникнув болю
фізичного, але не душевного, ні;
тих, хто бореться, протистоїть, уперто тримає
лінію оборони, тримає кордони своєї психіки,
силу свого наміру, свій дух тримає в тонусі;
тих, хто стане на зміну, — я рахую всіх своїх — і мертвих, і живих, і ненароджених,
бо хтось же має нас усіх порахувати.
(І зупинитися, коли війна нарешті вичерпається до дна.)
They said the orcs have entered Oleshky
They said the orcs have entered Oleshky.
I'm saying “orcs” so as not to upset my son again
with “the russians.” He’s been trying to fall asleep
for the last two hours, to no avail.
First the siren went off, then it stopped.
Then someone was walking in the hallway, voices could be heard,
kitchen talk about war:
“‘The Moskva’ has finally sunk, haha!”
In the meantime, I tackled my son’s barrage of questions,
patted his back, we counted 103 guitars,
206 ice-cream cones, 309 stairs to the top of Lviv town hall,
spent ten minutes admiring the views,
and then we climbed down the same 309 stairs. (We didn't make it, we stopped).
Meanwhile, the russians occupied Oleshky,
before that – Kakhovka; the Kherson region's getting passed around.
But I have no answers to the deluge of questions in my head,
My heart is pounding – how can I calm it? –
I count the ones killed, wounded; kidnapped kids and adults;
I count the ones raped, tortured; those who survived,
I count the ones lucky enough to have avoided pain,
physical pain, but not psychic, oh no;
the ones who are fighting, resisting, stubbornly
holding the line, protecting the boundaries of their psyche,
the power of their intention, keeping their spirit in good shape;
the ones who will take their place – I count all of my own people – dead, alive, and not yet born,
since someone needs to count us all.
(And then to stop, once the war runs out until its last drop).
Із глибини волаю до Тебе, Господи
Із глибини волаю до Тебе, Господи.
Із глибини війни, із її вогнедишного черева.
Зачуй мій голос, Господи.
Хай не заглушать його ані вибухи, ані постріли.
Ані автоматні черги, ані винищувачів рикання.
Ані важка хода танків та беемпе,
Ані тихе підкрадання деергешників.
Чуєш мене, Господи? У вогнедишному череві
падають перелітні птахи, бо вони з України.
Чуєш мій голос, Господи? У гнилому череві
запала мертва тиша, ані банкнота не шелесне
на всіх безкраїх федеративних просторах.
Чуєш моє волання, Господи? Цей кит гниє з голови.
Не дай йому нас заковтнути, Господи.
З його фонтану замість нафти ллється кров.
І заливає все навколо. Все, до чого дотягнеться.
Із глибини волаю до тебе, Господи.
Зупини його вже нарешті раз і назавжди.
Інакше це доведеться зробити нам.
І тоді ми за себе не відповідаємо.
Out of the depths I call to You, O Lord
Out of the depths I call to You, O Lord.
Out of the depths of war, its fire-breathing belly.
Hear my voice, O Lord.
Let it not be drowned out by explosions or by shots.
By gunfire, by the roars of fighter jets,
By the heavy tread of tanks and BMPs,
By the quiet creeping of sabotage units.
Do you hear me, O Lord? Inside war’s fire-breathing belly
migrating birds are dropping, for they are from Ukraine.
Do you hear my voice, O Lord? Inside the rotting belly
a dead silence fell; not even the banknotes are rustling
on all the endless federal expanses.
Do you hear my bellowing, O Lord? This whale is rotting head-first.
Do not let it swallow us, O Lord.
Instead of petrol, its blowhole gushes blood.
And soaks everything all around. Everything within reach.
Out of the depths I call to You, O Lord.
Stop him finally, once and for all.
Otherwise, we’ll have to.
And in that case, we can’t be held responsible.
Translated from Ukrainian by Oksana Rosenblum and Lev Fridman
Katrina Haddad is a Ukrainian poet and translator. She was born in Soledar, Donetsk oblast and spent her formative years in Kharkiv and Damascus (Syria). Katrina’s collection of poetry – The Night of Strangers (2018) was shortlisted for best book of the year Ukrainian PEN and Litaktsent of the Year – 2018. Her poetry has been translated into English, Polish, Lithuanian, and Hebrew. Katrina won the Smoloskyp literary award in 2006 and 2007. She has graduate degrees in Linguistics (2004) and Clinical Psychology (2020). Katrina remained in wartime Kyiv with her family.
Oksana Rosenblum is an art history researcher and translator based in New York City. She was born and raised in Ukraine but calls NYC her home since 2003. Her poetry translations from Ukrainian, essays, and book reviews appeared in National Translation Month, Versopolis, Ukrainian Weekly, and Asymptote. She co-edited a bilingual volume of the early poetry of Mykola Bazhan, an important and prolific Ukrainian poet of the 20th century (Academic Studies Press, 2020).
Lev Fridman is a Speech-Language Pathologist based in New York City. He has facilitated translation projects and publications, and his own writing, translations and reviews have appeared in various publications. He is co-editor of “Quiet Spiders of the Hidden Soul”: Mykola (Nik) Bazhan’s Early Experimental Poetry (Academic Studies Press, 2020).